тецьких ще не позбулися дрібноміщанської їдеольоґії.
Це виявляється в їх театральних смаках, поглядах, звичках. Оперуючи поняттями „зрозумілости масам , ,, реальности“, починають росписува
тися від імені селян і робітників і авторітетно заявляти, що село прийме, а чого ні.
Такі непрошені опікуни „несвідомого селянства виявляють найбільшу ретроградність коли справа йде про український театр.
Наш театр мислиться лише в формі старого побутового театру. Вистава без дядька в широких штанях, без козака, без горілки й гопака — не є українська вистава! Про новий революційвий український театр такі
добродії кажуть, що він не потрібен на селі, бо мовляв селянин його не розуміє, що цей театр є чужий селянинові.
«Зави» самі теж здебільшого люблять ігронуть „Карася“ або,, Стецька“.
З таких переконань „начальства‘ користуються вигнанці з міст, заштатні актьори, що втратили свою життє
здатність у місті, займають тепленькі місця режісерів драм-гуртків і насажують по між селянською молоддю аматорщину найганебніщого гатунку. Без жодного знання хоча б основних законів театрального мистецтва, техніки, ці „специ ‘ голодну на театр молодь з свіжою незайманною псіхікою, пічкають фортелями й штам
пами Гаркунів-задунайських. Так завдяки безконтрольности і непоінформованности село засмічується дрібно-буржуазною макулатурою і набірає небажаного змісту.
Короткозорі специ по культурним справам, стоючи перед фактом існування на селі такою театру, роблять висновок, що иншого театру на селі і не може бути! Бо мовляв селянин і не хоче нового театру і не цікавиться ним.
В дійсности справа з новим театром на селі виглядає трошки инакше, як це здається непрошеним опікунам. Досвід театральних майстерень Бере
зіль Ч 3 (Біла-Церква) і Ч 5 (Баришпіль), що по складу своєму виключно селянські і користуються вели
кою популярністю і допомогою того-ж селянства не зважаючи на „крайнє лівий і революційний як по формі так і по з місту репертуар (Жовтень. Рур) говорить нам зовсім инше.
Щоб не бути однобоким бо все ж Біла-Церква місто, а Баришпіль містечко, я дозволю собі привести кілька доку
ментальних данних з моєї подорожі по глухим закуткам Київщини з
мандрівним театром „Каменярі . Маючи репертуар ще дуже сумнівний,
що до його революційности в спражньому розумінні цього слова — я, як
керовник театру, старався надолужити цей дефект лэкціями на тему „театр і революція „останні здобутки теат
ральної культури , „етапи розвитку нового українського театру . В своїх лекціях я докладно спинявся на методах праці нових російських і украiнських режісерів іх прагненнях і досяг
неннях. Виразно розмежовував старе й нове революційне мистецтво.
Авдіторію мою складали завше на 75 % робітники і селяне. Часами слу
хачів було до 150 душ, а це число
для села надзвичайно велике. Лекції відбувалися здебільшого заразже після кінця праці на заводі. Зтомлені тяж
кою працею, не обідавши, робітники все ж відвідували з; великим зацікав
ленням ці, здавалось би далекі від селянства по темі, лекції. Те, як сприймала авдіторія тези нового театру, ті запитання які робили мені робітники, ті замурзані сиві голови, що сиділи передомною протягом 2-х а часом і 2 1/2 годин, дають мені певність заявити, що селянинові і робіт
никові ближче новий дінамичний,
агітуючий театр дії, ніж старий пасівний театр псіхолоґії і переживань.
На практиці нашого репертуару в якому були між иншим і дві умов
них постановки: одна в плані чистоі театральности друга агіт-плакат, я переконався, що досить популярно виголошеної вступної лєкціі, щоб се
лянин сприйняв нову для нього і по змісту і по формі виставу.
Але щоб остаточно переконатися чи сприйме сільська маса новий театр ми завели у себе анкети і поштову скриньку.
Відповіді селян робітників та иншоі публіки такі змістовні, що говорять самі за себе:
На запитання: На яку тему Ви хотіли б побачити виставу?
Селянин — Хотів би бачити п єсу як пани поводились з кріпаками
Робітник — Хотів би бачи
ти як робітники і селяне заплати
ли буржуям за їх знущання.
Кваліфік. робітник — Хотілось би по
бачити «Рур» бо це певно п єса нового напрямку і освітлює сучасне міжнародне становище.
Інтелігент — Бажано-б бу
ло побачити на сцені п єси, в яких яскраво б відбилися пере
живання людей захоплених хвилями революції, що поставила близьких і рідних людей в ріжні ворожі табори, переживання сем ї, яка має своїх чле
нів у ріжних лагерях. Труси, арешти, конфіскаціi, реквізіції, «уплотненіє» по
мешкань, викидання з помешкань. Ба
жано щоб п єса дала глядячам зрозуміти весь жах війни і всю красу організованої праці.
На запитання які п єси більше сподобалися?
Селянин — П єса «Гріх» зовсім не зрозуміла.
Конторщик — Не подобаються старі п єси з гопаком і горілкою.
Інтелігент — П єса «Гріх» дуже сподобалась, але жандармський пол
ковник занадто перебільшений, таких не було в життю
В. КАЛИН.
Слуга – Едіп Царь — Софокля.
Це виявляється в їх театральних смаках, поглядах, звичках. Оперуючи поняттями „зрозумілости масам , ,, реальности“, починають росписува
тися від імені селян і робітників і авторітетно заявляти, що село прийме, а чого ні.
Такі непрошені опікуни „несвідомого селянства виявляють найбільшу ретроградність коли справа йде про український театр.
Наш театр мислиться лише в формі старого побутового театру. Вистава без дядька в широких штанях, без козака, без горілки й гопака — не є українська вистава! Про новий революційвий український театр такі
добродії кажуть, що він не потрібен на селі, бо мовляв селянин його не розуміє, що цей театр є чужий селянинові.
«Зави» самі теж здебільшого люблять ігронуть „Карася“ або,, Стецька“.
З таких переконань „начальства‘ користуються вигнанці з міст, заштатні актьори, що втратили свою життє
здатність у місті, займають тепленькі місця режісерів драм-гуртків і насажують по між селянською молоддю аматорщину найганебніщого гатунку. Без жодного знання хоча б основних законів театрального мистецтва, техніки, ці „специ ‘ голодну на театр молодь з свіжою незайманною псіхікою, пічкають фортелями й штам
пами Гаркунів-задунайських. Так завдяки безконтрольности і непоінформованности село засмічується дрібно-буржуазною макулатурою і набірає небажаного змісту.
Короткозорі специ по культурним справам, стоючи перед фактом існування на селі такою театру, роблять висновок, що иншого театру на селі і не може бути! Бо мовляв селянин і не хоче нового театру і не цікавиться ним.
В дійсности справа з новим театром на селі виглядає трошки инакше, як це здається непрошеним опікунам. Досвід театральних майстерень Бере
зіль Ч 3 (Біла-Церква) і Ч 5 (Баришпіль), що по складу своєму виключно селянські і користуються вели
кою популярністю і допомогою того-ж селянства не зважаючи на „крайнє лівий і революційний як по формі так і по з місту репертуар (Жовтень. Рур) говорить нам зовсім инше.
Щоб не бути однобоким бо все ж Біла-Церква місто, а Баришпіль містечко, я дозволю собі привести кілька доку
ментальних данних з моєї подорожі по глухим закуткам Київщини з
мандрівним театром „Каменярі . Маючи репертуар ще дуже сумнівний,
що до його революційности в спражньому розумінні цього слова — я, як
керовник театру, старався надолужити цей дефект лэкціями на тему „театр і революція „останні здобутки теат
ральної культури , „етапи розвитку нового українського театру . В своїх лекціях я докладно спинявся на методах праці нових російських і украiнських режісерів іх прагненнях і досяг
неннях. Виразно розмежовував старе й нове революційне мистецтво.
Авдіторію мою складали завше на 75 % робітники і селяне. Часами слу
хачів було до 150 душ, а це число
для села надзвичайно велике. Лекції відбувалися здебільшого заразже після кінця праці на заводі. Зтомлені тяж
кою працею, не обідавши, робітники все ж відвідували з; великим зацікав
ленням ці, здавалось би далекі від селянства по темі, лекції. Те, як сприймала авдіторія тези нового театру, ті запитання які робили мені робітники, ті замурзані сиві голови, що сиділи передомною протягом 2-х а часом і 2 1/2 годин, дають мені певність заявити, що селянинові і робіт
никові ближче новий дінамичний,
агітуючий театр дії, ніж старий пасівний театр псіхолоґії і переживань.
На практиці нашого репертуару в якому були між иншим і дві умов
них постановки: одна в плані чистоі театральности друга агіт-плакат, я переконався, що досить популярно виголошеної вступної лєкціі, щоб се
лянин сприйняв нову для нього і по змісту і по формі виставу.
Але щоб остаточно переконатися чи сприйме сільська маса новий театр ми завели у себе анкети і поштову скриньку.
Відповіді селян робітників та иншоі публіки такі змістовні, що говорять самі за себе:
На запитання: На яку тему Ви хотіли б побачити виставу?
Селянин — Хотів би бачити п єсу як пани поводились з кріпаками
Робітник — Хотів би бачи
ти як робітники і селяне заплати
ли буржуям за їх знущання.
Кваліфік. робітник — Хотілось би по
бачити «Рур» бо це певно п єса нового напрямку і освітлює сучасне міжнародне становище.
Інтелігент — Бажано-б бу
ло побачити на сцені п єси, в яких яскраво б відбилися пере
живання людей захоплених хвилями революції, що поставила близьких і рідних людей в ріжні ворожі табори, переживання сем ї, яка має своїх чле
нів у ріжних лагерях. Труси, арешти, конфіскаціi, реквізіції, «уплотненіє» по
мешкань, викидання з помешкань. Ба
жано щоб п єса дала глядячам зрозуміти весь жах війни і всю красу організованої праці.
На запитання які п єси більше сподобалися?
Селянин — П єса «Гріх» зовсім не зрозуміла.
Конторщик — Не подобаються старі п єси з гопаком і горілкою.
Інтелігент — П єса «Гріх» дуже сподобалась, але жандармський пол
ковник занадто перебільшений, таких не було в життю
В. КАЛИН.
Слуга – Едіп Царь — Софокля.